Зима завершує рік і ставить крапку в історії.
Але життя цих крапок не таке вже довге.
Розділ 1
(Соля)
Перший сніг у році завжди приносить радість. Перший передвісник свят і дива. Але сьогодні все йде не як завжди. Для дівчини з кирпатим носиком у ластовинні сьогоднішній сніг найбільший ворог. Вона вимальовувала губи червоною помадою та вкладала кожну хвилю свого волосся завзятіше, ніж працюють художники, коли до них спускається муза. Тому коли вона побачила, як від снігу її пасма стають прямими, а до роботи ще десять хвилин пішки Соля більш за все почала не любити сніг.
– Спокійно. Сьогодні мій день! Я зайду на цю нараду, покажу найкращий проєкт з усіх і отримаю клієнта на якого заслуговую!
Соломія працювала в архітектурній фірмі. Робота її мрії. Вона завжди хотіла створювати проєкти, що своїм зовнішнім виглядом не будуть поступатися внутрішньому комфорту. Так і було… до останніх пів року. Жодної ідеї, жодного вагомого клієнта. Сьогодні її остання надія. Вона має отримати проєкт по будівництву дитячого центру розвитку, а інакше…
– Дихай глибше, бо знепритомнієш перед дверима конференц зали.
Дівчина потонула у своїх думках і не помітила ні як дійшла до роботи, ні як її подруга Стелла підхопила Солю за руку та подала каву.
– Дякую за підтримку, подруго! Те що треба! – Соля говорила це з дрібкою образи, бо ніякий метод не допомагав їй заспокоїтися.
– Звертайся! – сказала подруга із легкою посмішкою. Насправді вона знала, що саме ці слова допоможуть Соломії хоча б трохи прийти до тями.
– А тепер, пані Соломіє, Вам час до роботи. Всі вже чекають!
– Що? Чому ти відразу не сказала? – дівчина залишила подрузі каву та швидко закинула пальто на стійку рецепції і побігла до клієнта.
– Заходь із лівої ноги! – встигла крикнути подруга навздогін.
На велику радість Стелли, одна зі стін конференц зали була скляною. Тож секретарка директора «Good bild» бачила весь виступ своєї подруги. Хоч Стелла цього не показувала, але вона переймалася за Солю. Розуміла наскільки подрузі важливо підписати цю угоду.
Соломія вийшла із зали за годину. Здається вона була цілком задоволена своєю промовою. Вона кволо, але з посмішкою ширше ніж у моделей стоматологічних клінік, підійшла до секретаря, взяла свою каву і нарешті змогла видихнути.
– Здається у мене все вийшло. Угода моя! – по-змовницький шепотіла Соля.
Не встигла подруга щось відповісти, як поруч опинилася директор, пані Грета.
– Соломіє, зайди до мене, будь ласка.
Дівчата звикли до однаково холодного тону керівниці. Грета Ферц, завжди була людиною у масці. Навіть при підписанні найвигідніших контрактів її лице не видавало жодної емоції.
– Солі нема про що хвилюватися – думала Стелла.
Не дарма ж вони з подругою останні три дні обходили всіх чорних котів, носили булавку від злих очей та заходили у будь-які будівлі з лівої ноги. Це точно мало спрацювати.
Дівчина навіть підготувала конфеті для подруги, хотіла зроби із цього дня справжнє свято. От тільки, коли Соломія вийшла з кабінету директора із таким самим кам’яним лицем, як у Грети, секретарка змогла сказати лиш одне.
– Все таки то був чорний кіт, а не темно коричневий!
